Що таке обмотка статора та ротора: будова, види та несправності

Обмотка статора — це система провідників у нерухомій частині електричної машини. У трифазному електродвигуні вона зазвичай складається з трьох фаз і створює обертове магнітне поле. Обмотка ротора — система провідників в обертовій частині машини. Вона може бути трифазною фазною обмоткою, обмоткою збудження, демпферною системою або іншою спеціальною обмоткою.

Обмотка складається з:

• провідників;
• витків;
• котушок;
• секцій;
• фаз;
• електричних з’єднань;
• ізоляції;
• виводів;
• пазового та лобового кріплення.

Її характеристики визначають електромагнітні параметри, струм, напругу, момент, нагрів, пускові властивості, ККД і режим роботи електричної машини.

У найпростішому розумінні обмотка — це певним чином розташована та електрично з’єднана система провідників. Але промислова обмотка — це значно складніша конструкція, яка повинна одночасно забезпечувати необхідний електромагнітний ефект, заданий електричний опір, необхідну індуктивність, електричну міцність, механічну стабільність, тепловідведення, стійкість до вібрації та довготривалу роботу. Тому обмотка — це не просто «мідний дріт», а повна електромеханічна та ізоляційна система.

Ці терміни часто використовуються як взаємозамінні, хоча технічно вони описують різні рівні конструкції:

• провідник — окремий струмопровідний елемент;
• виток — провідник, який робить один повний електричний обхід магнітної системи відповідно до конструкції котушки;
• котушка — один або декілька послідовно з’єднаних витків;
• секція — окремий конструктивний елемент обмотки, який має задану кількість витків, форму та електричні виводи;
• група котушок — декілька котушок, які працюють у межах однієї полюсної зони або фази;
• фаза — сукупність електрично з’єднаних котушок відповідної фази;
• обмотка — повна система всіх фаз і з’єднань.

Тому правильно говорити секція статора, котушка статора, обмотка статора, але це не абсолютно однакові поняття.

Обмотка статора розташовується в пазах сердечника статора. У більшості трифазних двигунів вона підключається до джерела змінної напруги. Струми в її фазах створюють обертове магнітне поле, яке взаємодіє з ротором і створює електромагнітний момент.

Типова структура: сердечник → пазова ізоляція → котушка або секція → пазовий клин. За межами сердечника провідники переходять у лобові частини обмотки, де виконуються переходи між пазами, міжкотушкові з’єднання, фазні з’єднання та формування виводів.

У більшості промислових двигунів обмотка має три фази — U, V, W, виводи яких можуть позначатися U1/U2, V1/V2, W1/W2. Фази розташовані в пазах таким чином, щоб при трифазному живленні створювати магнітне поле, що обертається. Саме правильне просторове розташування фаз і правильний порядок підключення визначають напрям обертання поля.

Трифазні струми зміщені між собою в часі, а фазні обмотки зміщені одна відносно одної в просторі. Поєднання просторового зміщення й фазового зміщення струмів створює результуюче магнітне поле, яке обертається навколо осі машини — це фундаментальний принцип роботи більшості трифазних електродвигунів.

Обмотка може формувати 2, 4, 6, 8, 10, 12 і більше полюсів. Кількість полюсів безпосередньо впливає на синхронну швидкість: при однаковій частоті менше полюсів дає вищу швидкість, а більше полюсів — нижчу. Тому перемотування з довільною зміною схеми може принципово змінити характеристики двигуна.

Швидкість магнітного поля визначається формулою:

nₛ = 120f / p

Асинхронний ротор у двигунному режимі працює трохи повільніше. Схема обмотки визначається не тільки кількістю полюсів, а й кількістю пазів, фаз, шарів, кроком і числом паралельних гілок. Помилка у фазуванні навіть однієї групи котушок може спричинити підвищений струм, шум, вібрацію, перегрів і зниження моменту.

Крок обмотки визначає, які пази з’єднує одна котушка — він може бути повним, укороченим або спеціально оптимізованим. Укорочення кроку застосовують для зменшення окремих гармонік, покращення форми магнітного поля, зменшення шуму та оптимізації електромагнітних характеристик. Тому крок — не випадкова геометрична величина.

В одношаровій обмотці в одному пазу розташована одна сторона котушки одного шару — відносно проста схема, з меншою кількістю котушок у деяких конструкціях. У двошаровій обмотці в пазу знаходяться дві сторони різних котушок: одна у верхньому шарі, друга у нижньому. Така схема широко застосовується в промислових машинах і дозволяє більш гнучко формувати крок, розподіл, фазні групи та електромагнітну характеристику.

У розподіленій обмотці провідники однієї фази розміщуються в кількох сусідніх пазах, що дозволяє наблизити форму магніторушійної сили до синусоїдальної та зменшити небажані гармоніки — розподілені обмотки характерні для багатьох стандартних асинхронних і синхронних машин. У концентрованій обмотці котушки певного полюса або зубця розташовуються більш локально; такі конструкції широко застосовуються у спеціальних двигунах, машинах із постійними магнітами, сервоприводах та інших компактних електричних машинах.

Всипна обмотка статора характерна для багатьох низьковольтних двигунів малої та середньої потужності. Котушки намотуються з круглого емальованого проводу, інколи профільного, і після формування укладаються в пази; між провідниками і сердечником встановлюється пазова ізоляція.

У потужних і високовольтних машинах використовуються попередньо сформовані котушки або секції з точною геометрією, довжиною, пазовою частиною, формою лобових частин і системою ізоляції — перед укладанням котушка може бути повністю ізольована й випробувана.

Для машин 3 кВ, 6 кВ, 10 кВ та інших класів напруги вимоги до ізоляції значно вищі. Система може включати міжвиткову ізоляцію, слюдяні матеріали, корпусну ізоляцію, напівпровідний пазовий шар, градієнтний захист і спеціальне просочення. Основним завданням є контроль електричного поля й недопущення локальних розрядів.

Під поняттям «обмотка ротора» може матися на увазі кілька принципово різних конструкцій: фазна обмотка асинхронного ротора, обмотка збудження синхронної машини, обмотка ротора турбогенератора або полюсні котушки явнополюсної машини. Короткозамкнена клітка також виконує роль роторного електричного кола, але конструктивно це не звичайна ізольована обмотка.

У фазному асинхронному двигуні ротор має трифазну обмотку, розташовану в пазах ротора і за принципом побудови подібну до статорної. Проте вона працює в складніших механічних умовах, тому що обертається разом із ротором — на неї діють відцентрові сили, пускові струми, вібрація та температурні цикли. Зазвичай фази з’єднуються в зірку, три вільні кінці виводяться на контактні кільця, а через щітки до них може підключатися зовнішній реостат — це дає можливість змінювати опір роторного кола під час запуску.

Обидва принципи (короткозамкнений і фазний ротор) використовують струм, індукований полем статора. Короткозамкнений ротор не має зовнішніх електричних виводів, має стрижні, замкнені кільцями, і є простішим та надійнішим. Фазний ротор має ізольовану трифазну обмотку й контактні кільця, що дозволяє впливати на роторне коло ззовні.

У синхронній машині ротор може мати обмотку постійного струму — обмотку збудження, яка створює власне магнітне поле ротора. Струм до неї надходить через контактні кільця, через безщіткову систему збудження або від статичної системи через відповідний збудник.

У явнополюсних синхронних машинах обмотка збудження складається з окремих полюсних котушок, кожна з яких повинна точно відповідати кількості витків, опору, геометрії, напряму намотування, ізоляції та допустимому струму — помилка в полярності однієї котушки порушує магнітну систему всієї машини.

У турбогенераторах обмотка збудження розташовується в пазах масивного ротора. Через високу швидкість вона повинна мати надзвичайно надійне механічне кріплення — застосовуються пазові клини, дистанційні елементи, торцеві бандажні кільця та спеціальна ізоляція.

У короткозамкненому роторі електричний контур утворюють стрижні та короткозамикаючі кільця. Хоча кожен стрижень не є класичним ізольованим витком, вся клітка виконує функцію вторинної обмотки асинхронного двигуна — струм у ній виникає шляхом електромагнітної індукції.

Основним матеріалом обмоток є мідь — завдяки високій електропровідності, технологічності, механічній пластичності, придатності до паяння і зварювання та теплопровідності. У деяких машинах застосовується алюмінієвий провід, алюмінієва короткозамкнена клітка або спеціальні мідні сплави.

Круглий провід найпоширеніший для низьковольтних двигунів, всипних обмоток і машин малої та середньої потужності — типова ізоляція для нього емаль. Прямокутний провід застосовується там, де необхідно підвищити коефіцієнт заповнення паза, працювати з великим струмом і точно формувати котушку — характерний для потужних двигунів, генераторів, фазних роторів, тягових машин і формованих секцій.

При великому струмі один виток може складатися з кількох паралельних провідників — це дозволяє отримати необхідний сумарний переріз, полегшити формування котушки та контролювати додаткові втрати. У великих машинах взаємне розташування паралельних провідників може мати принципове значення.

Кількість витків — один із ключових параметрів, що впливає на магніторушійну силу, індуктивність, ЕРС, струм і магнітний потік. Помилка навіть у кількох витках у певних конструкціях може спричинити асиметрію між фазами.

Обмотка може мати одну або кілька паралельних гілок, мета яких — розподілити струм, забезпечити необхідний переріз та оптимізувати конструкцію. Усі паралельні гілки повинні бути максимально симетричними за кількістю витків, опором, індуктивністю та з’єднаннями.

При з’єднанні «зірка» фази з’єднуються в спільній нейтральній точці, і фазна напруга при цьому нижча за лінійну — схема широко використовується в електродвигунах і генераторах. При з’єднанні «трикутник» кінець однієї фази з’єднується з початком іншої, утворюючи замкнений контур із трьох фаз, і лінійна напруга безпосередньо прикладається до кожної фазної обмотки.

Для деяких двигунів, розрахованих на відповідну напругу, застосовують пуск «зірка → розгін → трикутник» для зменшення пускового струму. Але двигун повинен бути спеціально придатним до такого підключення за параметрами обмотки та мережі.

Ізоляція є такою самою важливою частиною обмотки, як сама мідь. Без належної ізоляції провідники не можуть працювати як окремі витки, котушки та фази.

• міжвиткова ізоляція — розділяє сусідні витки; у круглому емальованому проводі цю функцію виконує емалеве покриття, у високовольтних секціях застосовують додаткові матеріали;
• пазова ізоляція — відокремлює обмотку від сердечника; сердечник електрично пов’язаний із корпусом машини, тому пошкодження пазової ізоляції може призвести до пробою на землю;
• корпусна ізоляція — оточує котушку або секцію і забезпечує електричну міцність відносно сердечника, особливо важлива у високовольтних машинах;
• міжфазна ізоляція — захищає частини різних фаз від електричного контакту, найчастіше особливо важлива в зоні лобових частин;
• ізоляція виводів — виводи часто піддаються вібрації, механічному переміщенню, термічному навантаженню й високому електричному полю, тому пошкодження виводу є одним із типових дефектів старих машин.

Лобові частини — це частини котушок поза пазами сердечника, які виконують електричне з’єднання пазових сторін. На них діють електродинамічні сили, вібрація й теплове розширення, а при короткому замиканні сили можуть бути особливо великими.

Для кріплення лобових частин застосовують бандажні стрічки, склострічки, шнури, опорні кільця, дистанційні прокладки, склотекстолітові елементи та спеціальні композиційні деталі — головне завдання полягає в тому, щоб не допустити руху обмотки.

Пазові клини утримують котушки або стрижні в пазах. Ослаблення клинів може призвести до руху обмотки, стирання ізоляції, вібрації, пошкодження провідників і пробою на сердечник.

Після укладання обмотка може просочуватися лаком або смолою. Просочення зв’язує провідники, заповнює порожнини, зменшує механічні переміщення, захищає від вологи, покращує тепловий контакт і підвищує електричну міцність.

При вакуумному просоченні обмотку поміщають у вакуум, щоб видалити повітря з порожнин, після чого подається просочувальний матеріал — це допомагає забезпечити більш повне проникнення в структуру обмотки.

VPI (Vacuum Pressure Impregnation) використовує вакуум, просочувальний матеріал, надлишковий тиск і подальшу полімеризацію. Технологія широко використовується в потужних промислових електричних машинах.

Обмотка працює при підвищеній температурі, тому матеріали ізоляції об’єднуються в систему відповідного класу нагрівостійкості — поширені B і F.

При проходженні струму в провіднику виникають втрати P = I²R. Чим більший струм, тим швидше зростають втрати в міді — наприклад, якщо струм збільшився вдвічі, резистивні втрати при незмінному опорі зростуть приблизно в чотири рази. Тому перевантаження дуже небезпечне для обмотки.

Крім звичайних втрат I²R, можливі вихрові струми в провідниках, циркуляційні струми між паралельними провідниками, гармонічні втрати та втрати від інверторного живлення — у великих машинах вони можуть бути суттєвими.

Сучасні двигуни часто працюють від частотного перетворювача. Напруга на виході інвертора не є ідеальною синусоїдою — вона складається з імпульсів із крутими фронтами, що може підвищувати навантаження на міжвиткову ізоляцію, перші витки, виводи та корпусну ізоляцію.

Обмотка статора

• міжвиткове замикання;
• міжфазне замикання;
• пробій на корпус;
• обрив провідника;
• обрив паралельної гілки;
• пошкодження виводу;
• перегрів;
• старіння ізоляції;
• ослаблення кріплення;
• забруднення;
• зволоження.

Обмотка ротора

Для фазного ротора:

• міжвиткове замикання;
• пробій на сердечник;
• обрив фази;
• пошкодження пайки;
• ослаблення пазових клинів;
• пошкодження бандажів;
• обрив виводу до контактного кільця.

Для синхронного ротора:

• міжвиткові замикання обмотки збудження;
• замикання на корпус;
• обрив;
• перегрів;
• механічне пошкодження котушок.

Міжвиткове замикання

Виникає, коли ізоляція між двома витками пошкоджується — вони електрично замикаються між собою, і в замкненому контурі може виникати значний струм. Наслідки: локальний перегрів, асиметрія, зниження моменту, швидке руйнування ізоляції та перехід у міжфазний або корпусний пробій.

На початковій стадії двигун може продовжувати працювати, але локальний нагрів прискорює старіння сусідніх витків — у результаті маленький дефект може швидко перетворитися на значну аварію.

Міжфазне замикання виникає між провідниками різних фаз через перегрів, вібрацію, механічний рух, пошкодження міжфазної прокладки, старіння або забруднення й часто призводить до серйозного пошкодження обмотки.

Пробій на корпус — струмопровідна частина отримує електричний контакт із сердечником або корпусом через пошкодження пазової ізоляції, механічне протирання, старіння, вологу або електричний розряд. У зоні пробою може бути пошкоджений також сердечник.

Обрив провідника може виникати в лобовій частині, у пазу, у місці пайки, у виводі або в паралельній гілці — ознаки: асиметрія опорів, нерівні струми, зниження моменту та локальний перегрів інших гілок.

Втрата фази може мати причину як усередині обмотки, так і в зовнішньому колі. Двигун при втраті однієї фази може продовжувати обертатися, але струми в інших фазах значно зростають, що може дуже швидко перегріти обмотку.

Тривалий струм вище допустимого (перевантаження) спричиняє прискорене теплове старіння — причина може бути надмірне механічне навантаження, заклинювання, низька напруга, часті пуски, проблеми з механізмом або неправильний режим перетворювача. Тому згоріла обмотка не завжди означає, що проблема була саме в електродвигуні.

Забруднення (пил, масло, вугільний пил, металевий пил, продукти технологічного процесу) може погіршувати охолодження, знижувати поверхневий опір, утримувати вологу та викликати електричний трекінг. Зволоження знижує електричний опір ізоляції через тривале зберігання, конденсат, потрапляння води, роботу у вологому середовищі або несправність охолоджувача — у деяких випадках після правильного очищення та сушіння обмотка може відновити параметри.

На ізоляцію одночасно впливають температура, електричне поле, механічна вібрація та навколишнє середовище, тому її старіння має комплексний характер. Температура є одним із головних чинників прискорення процесу.

Комплекс може включати:

• візуальний огляд;
• вимірювання опору ізоляції;
• індекс поляризації;
• активний опір;
• перевірку симетрії;
• імпульсне випробування;
• випробування підвищеною напругою;
• контроль часткових розрядів;
• тепловізію;
• аналіз струмів;
• стендові випробування.

Конкретний набір залежить від типу машини, напруги, стану та обсягу ремонту.

Під час візуального огляду звертають увагу на колір ізоляції, почорніння, тріщини, лак, пил, вологу, сліди розрядів, рух котушок, стан бандажів, виводи та пайки. Візуальні ознаки часто дозволяють відрізнити рівномірний перегрів, локальну електричну аварію, механічне пошкодження та забруднення.

Опір ізоляції перевіряють для фаз відносно корпусу, фази відносно фази та обмотки ротора відносно вала або сердечника — значення необхідно оцінювати з урахуванням температури, вологості, напруги й типу машини.

Індекс поляризації використовується для оцінки поведінки ізоляції протягом часу прикладання постійної випробувальної напруги та може допомагати при аналізі зволоження, забруднення й загального стану ізоляції, але це також не універсальний тест, який самостійно визначає всі дефекти.

Активний опір вимірюється для порівняння фаз, паралельних гілок, полюсних котушок та обмоток ротора з урахуванням температури міді — асиметрія може вказувати на обрив, поганий контакт, неправильну схему або різну кількість витків.

Імпульсне випробування — один із найефективніших методів пошуку міжвиткової слабкості: імпульс подається на обмотку, після чого аналізується її електрична реакція, і порівнюють фази, однакові котушки та еталонні результати.

Випробування підвищеною напругою перевіряє міцність основної ізоляції — проводиться після виготовлення, після перемотування, після окремих ремонтів або за регламентованою програмою; для старої ізоляції рівень випробування повинен бути обґрунтованим.

Для високовольтних машин можуть застосовуватися вимірювання часткових розрядів, які дозволяють оцінювати активність локальних електричних розрядів усередині або на поверхні ізоляції — особливо актуальні для великих двигунів, генераторів і високовольтних секцій.

Тепловізійна діагностика допомагає виявити нерівномірний нагрів, дефектні з’єднання, асиметрію фаз і локальні проблеми, але температура залежить від навантаження й вентиляції, тому потрібні однакові умови для коректного порівняння.

Типовий технологічний процес перемотування статора:

1. 01Вхідна дефектація.
2. 02Фіксація старої схеми.
3. 03Вимірювання провідника.
4. 04Визначення кількості витків.
5. 05Фіксація кроку.
6. 06Маркування фаз.
7. 07Видалення старої обмотки.
8. 08Очищення сердечника.
9. 09Дефектація пазів.
10. 10Виготовлення нових котушок.
11. 11Укладання пазової ізоляції.
12. 12Монтаж обмотки.
13. 13Установлення клинів.
14. 14Формування з’єднань.
15. 15Бандажування.
16. 16Електричні перевірки.
17. 17Просочення.
18. 18Сушіння або полімеризація.
19. 19Фінальні випробування.

Процес перемотування фазного ротора подібний, але потрібно враховувати обертання — особливо важливі механічне кріплення, бандажі, пазові клини, контактні кільця та балансування. Після перемотування ротора динамічне балансування може бути обов’язковим етапом.

Виготовлення секції статора включає:

1. 01Вибір провідника.
2. 02Намотування потрібної кількості витків.
3. 03Формування геометрії.
4. 04Накладання міжвиткової ізоляції.
5. 05Накладання корпусної ізоляції.
6. 06Пресування або термообробку.
7. 07Контроль геометрії.
8. 08Електричні випробування.
9. 09Підготовку до укладання.

У високовольтних секціях технологічний процес значно складніший.

Необхідні:

• тип машини, потужність, напруга, струм, частота;
• кількість пазів і полюсів;
• схема, крок, кількість витків і паралельних гілок;
• переріз провідника;
• тип ізоляції та клас нагрівостійкості;
• геометрія котушок, схема виводів.

Бажано мати креслення, заводські дані, стару обмотку та фотографії до демонтажу.

У багатьох випадках обмотку можна відтворити без креслень: із існуючої обмотки можна визначити крок, кількість витків, переріз, фазування, схему та геометрію. Але є важливий ризик — стара обмотка вже могла бути неправильно перемотана раніше, тому її параметри бажано перевіряти розрахунково та за паспортними даними двигуна.

У деяких випадках обмотку можна модернізувати: перехід на іншу напругу, зміна частоти, адаптація під перетворювач, підвищення класу ізоляції або модернізація технології просочення. Але будь-яка зміна обмотки повинна враховувати магнітне насичення, струмове навантаження, нагрів, пазовий простір, механічну міцність та охолодження — просто «додати міді» недостатньо.

Якщо нова обмотка швидко пошкодилась, причиною можуть бути неправильні обмотувальні дані, пошкоджений сердечник, перевантаження, несправна механіка, недостатнє охолодження, несиметрія живлення, неправильний перетворювач, погана якість ізоляції або механічне переміщення обмотки. Тому хороший ремонт — це не тільки перемотування.

1. 01Неправильна кількість витків.
2. 02Невідповідний переріз провідника.
3. 03Неправильний крок.
4. 04Помилка фазування.
5. 05Помилка в паралельних гілках.
6. 06Неправильний напрям котушки.
7. 07Пошкодження емалі при укладанні.
8. 08Слабка пазова ізоляція.
9. 09Недостатнє кріплення.
10. 10Ослаблені клини.
11. 11Погані пайки.
12. 12Недостатнє просочення.
13. 13Неправильний режим сушіння.
14. 14Відсутність міжвиткового тесту.
15. 15Ігнорування стану сердечника.

Чого не варто робити:

• перемотувати машину без фіксації схеми;
• змінювати кількість витків без розрахунку;
• використовувати провід іншого перерізу тільки через його наявність;
• використовувати випадкові ізоляційні матеріали;
• змішувати різні системи ізоляції без перевірки сумісності;
• залишати гострі кромки в пазах;
• виконувати остаточне просочення до електричного контролю;
• оцінювати обмотку лише мегомметром;
• ігнорувати міжвиткові дефекти;
• копіювати стару обмотку без перевірки;
• запускати двигун після перемотування без контрольних випробувань.

Обмотку необхідно розглядати як систему: мідь + ізоляція + схема + механічне кріплення + просочення + охолодження. Якщо перевірити лише електричний опір, можна пропустити механічний рух, локальну слабкість, тріщини та пошкодження кріплення. Якщо перевірити лише мегомметром, можна пропустити міжвитковий дефект, обрив паралельної гілки або неправильне з’єднання.

Двигун згорів через втрату фази

Обмотка може виглядати як така, що просто «перегрілася». Але характер нагріву фаз часто дозволяє припустити несиметричний режим. Потрібно перевірити живлення, контактор, кабель, клеми та захист. Якщо відремонтувати тільки двигун, дефект може повторитися.

Після перемотування струм став вищим

Можливі причини: менша кількість витків, неправильна схема, неправильний крок, пошкодження сердечника, помилка з’єднання або механічна проблема. Необхідно порівняти нові дані з паспортними характеристиками.

Одна фаза нагрівається сильніше

Перевіряють активний опір, кількість витків, паралельні гілки, контактні з’єднання, фазний струм і міжвитковий стан.

Опір ізоляції високий, але двигун гуде

Можливі причини: неправильне фазування, міжвиткове замикання, неправильний крок, асиметрія повітряного зазору або проблема ротора. Високий опір ізоляції не підтверджує правильність електромагнітної схеми.

Після сушіння обмотка відновила опір

Це може означати, що основною причиною була волога. Але перед поверненням двигуна в роботу потрібно перевірити, чому потрапила волога, чи немає забруднення, стан ізоляції, виводи та систему охолодження.

• Що таке статор електродвигуна?
• Що таке ротор електродвигуна?
• Синхронні електродвигуни: будова та принцип роботи
• Як перемотують статор електродвигуна?
• Як перемотують фазний ротор?Незабаром
• Що таке міжвиткове замикання?
• Що таке вакуумне просочення та VPI?Незабаром
• Який мідний обмотувальний провід використовують при перемотуванні?
• Що таке пазові клини?
• Як виконується балансування ротора?

ТОВ ВКФ «Електропромремонт» виконує виготовлення, ремонт, перемотування та відновлення обмоток електричних машин.

Залежно від типу обладнання можуть виконуватися:

• дефектація обмоток, вимірювання опору ізоляції та активного опору, міжвиткова діагностика;
• ремонт локальних пошкоджень, заміна окремих котушок;
• виготовлення секцій статора, перемотування статора та фазного ротора;
• виготовлення полюсних котушок і обмоток збудження, виготовлення ізоляційних деталей;
• заміна пазової ізоляції, установлення пазових клинів, бандажування;
• просочення, вакуумне просочення, VPI — для відповідних конструкцій;
• сушіння та полімеризація;
• електричні та стендові випробування після складання.

Можливість ремонту або виготовлення конкретної обмотки визначається після аналізу конструкції електричної машини, напруги, потужності, типу провідника, обмотувальних даних, ізоляційної системи та технічного стану.

Обмотка статора та ротора є одними з найважливіших елементів електричної машини. Саме обмотки формують електромагнітну систему, яка забезпечує створення магнітного поля, передачу енергії, виникнення моменту та генерування електричної напруги.

При цьому обмотка — це не просто мідний провід. Вона включає: схему + провідники + витки + котушки + ізоляцію + механічне кріплення + з’єднання + просочення.

• для статорної обмотки особливо важливі правильне фазування, кількість витків, крок, пазова ізоляція та кріплення лобових частин;
• для фазної роторної обмотки додатково критичні відцентрові сили, бандажі, контактні кільця та балансування;
• для обмотки збудження — рівність котушок, полярність, міжвиткова ізоляція та механічна міцність.

Тому професійне перемотування повинно включати:

1. 01фіксацію старих обмотувальних даних;
2. 02перевірку їх правильності;
3. 03дефектацію сердечника;
4. 04виготовлення котушок;
5. 05правильну ізоляцію;
6. 06точне з’єднання фаз;
7. 07надійне кріплення;
8. 08просочення;
9. 09електричні випробування;
10. 10перевірку машини після складання.